Ті, хто уподібнюються Путіну, в Україні довго не живуть – доходить висновку австрійська журналістка
Успіх політичного новачка Володимира Зеленського та його партії в Україні завдає удар по кремлівській мантрі про незмінність влади як передумову розвитку країни та примушує людей у Росії, а також у Білорусі, все більше замислюватися про український політичний стиль – якщо уряд не справляється, його треба змінити.
Про це йдеться у статті популярної австрійської газети Die Presse під заголовком Успіх Зеленського ставить Кремль перед неприємними питаннями.
На пострадянському просторі політик Володимир Зеленський сприймається як така собі клітинна терапія. Новий президент України, який після парламентських виборів у неділю отримав абсолютну більшість у Раді, користується успіхом у сусідніх країнах. І це не дивно, з огляду на старіючих директорів колгоспів та колишніх офіцерів КДБ, які там вже давно знаходяться при владі. В ці дні в Москві можна побачити людей, які заздрісно дивляться в сторону маленького західного сусіда – і зазначають, як їм імпонує новачок. Те, що в сусідній країні кожні кілька років змінюються президенти, що людина зі сторони – і разом з нею й її партія – перемагають, в Росії та Білорусі є немислимим. Але, чому, власне? Цим питанням задаються все більше людей, – зазначається у статті.
Авторка Ютта Зоммербауер вказує на те, що політичні процеси в Україні та Росії – прямо протилежні: в Україні присутні пошуки змін, у Росії – авторитарний принцип стабільності. В Росії люди Володимира Путіна правлять роками завдяки мантрі про те, що лише завдяки стабільності в країні можливий розвиток. В Україні з часу проголошення незалежності у 1991 році все навпаки: там чарівним словом є зміни, навіть через високу ціну. Коли уряд не справляється, він має піти, – пише вона.
На переконання журналістки, саме така логіка й допомогла Зеленському прийти до влади – а з ним з’явився і шанс, що цього разу управління буде по-іншому, але також – і ризик знову розчаруватися. У будь-якому випадку рішення приймали виборці. І ніхто інший замість них. Якщо щось і можна порадити українським виборцям, то це – в майбутньому більш уважніше прислухатися, краще зважувати та більш поінформованими приймати рішення. Це – виклик, з яким в епоху популізму стикаються й інші європейські демократії, серед них – і Австрія, – йдеться у статті.
За словами журналістки, яка працює в Москві, у Росії годинник йде по-іншому: За мантрою стабільності можна легко розпізнати авторитаризм. В політичних процесах присутня не чесна гра, а брудна гра. Побачити це можна зараз на прикладі муніципальних виборів у Москві, в яких не дають можливості брати участь демократичній опозиції.
Кремлівська еліта, яка бореться з втратою популярності, хотіла б подавити будь-який критичний голос. Адже щоб скаржитися – причин багато: економічний застій, менталітет самообслуговування еліт, скорочення в соціальній сфері та в освіті. Російська керована демократія має все більше труднощів з управлінням, – зазначає австрійська журналістка.
Вона вказує на те, що в Росії будь-які, навіть дуже серйозні корупційні викриття залишаються без наслідків: Підзвітність перед громадянами та відповідальність не є термінами в політичному словнику. В путінській системі політики несуть відповідальність лише перед можновладцями, а не перед виборцями… Якщо хтось і йде у відставку, то лише тому, що рішення про це було прийнято нагорі.
Поруч із цим, журналістка застерігає від того, що й Володимир Зеленський не застрахований від пострадянських спокус: ні від авторитарних поривів, ні від політтехнологічних фокусів, ні від блату чи бажання позбавитися реальних чи уявних противників.
Погляд на долю його попередника Віктора Януковича може вберегти його від великих помилок: ті, хто уподібнюються Путіну, в Україні довго не живуть, – додає вона.
Василь Короткий, Відень