Новий британський прем’єр гарантовано стикнеться з такою кількістю проблем, що або здійснить політичні «подвиги Геракла», або буде змушений швидко піти
Мультиетнічні новачки в політиці
Після двомісячних політичних маневрів 23 липня Боріса Джонсона було обрано лідером Консервативної партії, а відтак Її Величність Єлизавета II доручила йому сформувати уряд Великої Британії. Створення нового уряду у будь-якій країні супроводжується важливими кадровими призначеннями, але Джонсон, здається, перевершив багатьох – і в плані кадрових несподіванок, і щодо швидкого старту в переговорній сфері щодо Брекзіту. Колишні урядовці з Кабінету тих же консерваторів, аж 18 (!) осіб, пішли у відставку або були звільнені – їхнє місце посіли недавні суперники і водночас політичні союзники Джонсона. Серед них вистачає й тих, хто не мав досі значного досвіду роботи на вищих щаблях влади. На своїх колишніх урядових посадах залишилося лише 6 міністрів, у тому числі міністр Брекзиту Стів Берклі.
Ще з несподіванок, як для Британії. 8 урядовців з 33 - жінки (24%), і це є важливою тенденцією британського політичного життя. Відмінною рисою складу нового Кабінету є також його етнічна строкатість, у ньому працюватимуть одразу шість представників національних меншин, а саме Саджід Джавід, Квазі Квартенг, Джеймс Клеверлі, Пріті Пател, Ріші Сунака, Алок Шарма. Деякі з цих політиків посіли важливі посади, зокрема Саджід Джавід, давній прихильник тетчеризму та лібертаріанства, став канцлером Скарбниці.
Євроскептики на марші
Але віросповідання та етнічне походження не мають значення, коли йдеться про основне: більшість нових урядовців - принципові прихильники правого євроскептицизму, хоча треба зауважити й наявність в Кабінеті тих, хто голосував проти Брекзиту три роки тому.
Двома головними фігурами в уряді є соратники Джонсона Домінік Рааб та Пріті Пател. Шеф МЗС Рааб на урядових посадах з 2015 р., він переконаний прибічник “жорсткого” Брекзиту, що яскраво підтвердилося його минулорічною роботою на посаді профільного міністра з виходу Великої Британії з ЄС. Пан Рааб також відомий своїми поглядами на міжнародну політику: Лондон, на його думку, не має значною мірою втручатися в міжнародні конфлікти, а концентруватися на забезпеченні власних національних інтересів та виступати в ролі донора країнам “третього світу”.
Схожі погляди в уряді Джонсона має міністр внутрішніх справ Пріті Пател, давній євроскептик, яка виступає за те, щоб Брюссель відновив переговори з Лондоном, з наміром зберегти т. зв. «кошти за розлучення» у розмірі 39 млрд. фунтів стерлінгів. Свої політичні погляди Пател визначає як крайній правий консерватизм: її кумиром у політиці є Маргарет Тетчер, що й не дивно, чесно кажучи. Однодумцем Пател щодо євроскептицизму є нова міністр міжнародної торгівлі Елізабет Трасс, перша жінка на цій посаді у Великій Британії. Пані Трасс різко критикує своїх однопартійців за лобіювання регуляторної політики та прагнення «освоїти» більше бюджетних коштів. Важливою постаттю в уряді є також важковаговик у британській політиці Джейкоб Різ-Могг, який різко критикував Терезу Мей за її погляди та практику щодо Брекзит, згодом активно підтримував Боріса Джонсона у намірах боротися за посаду прем’єра, а нині став лідером Палати Громад.
Щодо урядовців – традиційних антагоністів Брекзиту, в тому числі міністра міжнародного розвитку Алока Шарми, міністра транспорту Гранта Шепса, міністра оборони Бена Уолліса, можемо сказати, що зараз і ці політики підтримують прем’єр-міністра у його прагнення будь-що вивести Британію з ЄС до 31 жовтня. Тобто зараз в урядовій команді уже не так важливо, хто за що голосував на референдумі в 2016 р., як стратегія, що вони її всі разом на чолі з Борісом Джонсоном формулюють з ключових міжнародних питань та внутрішньої політики Королівства.
Зовнішні виклики або вихід з ЄС за будь-яку ціну
Перед новий урядом стоїть нагальна проблема вирішення, причому в доволі жорсткому форматі, напруженої ситуації у відносинах з Іраном, який силою затримав британський танкер в Ормузькій протоці. Також треба знайти підходящу для Лондона форму посилення впливу США на британську політику: цього не уникнути, але треба зберегти лице.
Ну і, звісно, головна дипломатична-політична-економічна проблема Королівства – Брекзит. Саме донесений до однопартійців месидж про те, що Лондон до кінця жовтня залишить євроспільноту в будь-якому випадку - і став ключем до перемоги Боріса Джонсона у боротьбі за резиденцію прем’єра на Даунінг-стріт, 10. Ще треба зазначити, що в цьому Кабінеті прем’єр зібрав потужне угруповання прибічників жорсткої протидії гібридній агресії Росії не лише проти України, а й всього світу. Іншим фактором, який буде впливати на дипломатію Лондона, безперечно, буде потужний Китай, адже саме Пекін визначає рівень напруженості в “особливих стосунках” з Вашингтоном.
Щодо України, то розвиток наших відносин з Великою Британію, як це не дивно, більшою мірою залежить від нас. З огляду на сказане вище про стосунки Лондона з Москвою і Вашингтоном, Київ може розраховувати на розуміння, прихильність і різноманітну допомогу. Треба лише нашим дипломатії та владі не помилятися.
І – основне наразі. Уже в день призначення від нового прем’єра прозвучали безкомпромісні пропозиції стосовно виходу з «брекзіт-тупика». Джонсон запропонував Брюсселю пом’якшити умови митного кордону між Ірландією та Північною Ірландією, яка входить до складу Об’єднаного Королівства. І тут стало зрозуміло, що все лише починається: Брюссель в цілком прогнозованій жорсткій формі відмовився. Це було зроблено настільки швидко, що склалося враження: таку відповідь було підготовлено заздалегідь.
Тим часом у Британії також активізувалися численні противники Брекзіту. Дехто з аналітиків передрікає через це достатньо швидку відставку новопризначеного прем’єра. Отже наразі зрозуміло одне: Кабінет буде намагатися залучити нові механізми для посилення позицій Лондона – передусім, на міжнародній арені. Цілком можна прогнозувати й ребрендинг жорсткої політики тетчеризму в умовах XXI століття у виконанні Боріса Джонсона. І стосуватиметься це як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Інша річ, наскільки це можливо у наш час? Це покаже лише практика. Ну, а стратегічними партнерами Британії залишатимуться країни Співдружності та Сполучені Штати. Політика щодо решти держав світу вирішуватиметься, як то кажуть, з позиції поточної ситуації.
Єгор Брайлян, Київ