Ялта–1945, сімдесят п’ять років потому: «можемо повторити» не вдасться точно, але й втрачати пильність – безглуздо
Тема 75-річного ювілею закінчення Другої Світової війни і всього пов’язаного з нею набула гострої актуальності, навіть, увійшла в порядок денний не тільки історичних дат, а й сучасної політики. Про те, що історія – це «політика, опрокинута у минуле» - відомо давно. Інша справа хто з політиків і як цим користається: чи то – вивчає уроки та намагається їх не повторювати, чи то – навпаки, вважає, що помилки попередників треба виправити саме зараз і саме йому. Чи можлива через три чверті століття після 1945-го нова Ялта? Що така гіпотетична перспектива може принести світові сьогодні?
75 років миру – закономірність чи випадковість?
Що відбулося протягом тижня 75 років тому у Ялті, в колишньому царському маєтку Лівадія, в палаці який колись бачив коронованих осіб Російської імперії, а навесні Перемоги – реальних володарів світу? Науково це називається – «встановлення нового світового порядку за підсумками Другої Світової війни», який й отримав назву Ялтинської системи міжнародних відносин. Якщо ж трохи знизити «науковість» термінології, то світові лідери – Франклін Рузвельт, Йосип Сталін та Уїнстон Черчилль – домовлялися де буде проходити межі сфер впливу та інтересів їх країн, якою буде, в прямому сенсі, мапа Європи та Далекого Сходу після закінчення бойових дій. Те, що гарячий період війни йде до кінця, було очевидним – Німеччина та Японія – стояли в кроці від військової поразки та політичного знищення. Відтак, переможці мали узгодити майбутнє, щоби не зіткнутися лобами.
Чи вдалося? Для того, щоб відповісти на це питання треба враховувати умови, в яких відбувалася конференція в Ялті. Розгром нацизму в Європі не був можливим без надзусиль СРСР, а з іншого боку – фронтів союзників в Північній Африці та в Західній і Південній Європі. А ще радянські військові перемоги, крім колосальних людських втрат, були забезпечені стратегічною допомогою США по «ленд-лізу». Тож зв’язаність учасників Антигітлерівської коаліції у лютому1945-го – природня, як не як – союзники. А от коли перемога ставала все більш очевидною та реальною, то й, без перебільшення, антагонізм політичних режимів став виходити на перший план. І якщо Сталін та Черчилль були саме непримиренними ідеологічними супротивниками, то Рузвельт відносився до політики куди більш прагматично. Він розумів і він наполіг – іншого шляху, як твереза та практична домовленість нема.
Тож так все й склалося. А саме: встановлення тоталітарного радянського впливу на пів-Європи, остаточного оформлення двох світових систем – капіталістичної в економіці та демократичної в політиці проти відповідно соціалістичної та тоталітарної. І початок довгого протистояння – ідеологічного та економічного – Холодної війни. Все це було запрограмоване Ялтою. Підсумок також відомий: соціалізм тоталітарного зразку програв вже через сорок п’ять років остаточно та безповоротно. Але – глобально та принципово – тоді, в Ялті, світ підвів риску під жахливою війною на винищення, зафіксував перемогу життя над смертю.
Для України Ялта-1945 – це теж дуже важливо: визначення та закріплення наших нинішніх західних кордонів, на міжнародному рівні, визнане об’єднання західних земель із Наддніпрянщиною, визначальний крок до реальної соборності українських етнічних земель. Так, за наполяганням Сталіна, так, при спротиві Черчилля, що вважав Львів польським містом. Проте, не можна й не погодитися із радянським аргументом: «лінію Керзона» (подивіться у Вікіпедії, як вона проходило – цікаво! Ред.) колись придумали не в Москві, а в Лондоні, от і настав час її застосувати всерйоз. Зрозуміло, що єдність етнічних територій – це завжди добре, але єдність ця була у тоталітарній країні, відтак – ще багато випробувань мав пройти український народ, щоб нарешті дійти до вільного визначення власної долі. Але: отакі гримаси історії, отакі обставини подій 75-річної давнини. Їх вже не змінити, проте зробити висновки з них ніколи не пізно та завжди корисно.
Домовитися у 2020-му? Чи можливо? Чи потрібно?
Отже, у Ялті домовитися змогли. Проте, ще раз підкреслимо: світ був у ситуації після глобального конфлікту, підводив його підсумки. А зараз що?
По-перше. Так, ми чуємо постійні розмови, що лідерам «треба домовитися», знайти якусь таку формулу взаєморозуміння у світі, який змінився. Про це говорить і президент США Дональд Трамп, і французький його колега Емануель Макрон, та й російський уже невідомо хто Владімір Путін також бажав би закріплення розподілу сфер впливу саме зараз.
По-друге. Усі ці заяви про необхідність «домовлятися» лунають «через голову» міжнародних установ (вони були визначені у Ялті-1945, як запобіжник майбутніх непорозумінь), ігноруючи цілі країни та геополітичні регіони, інтересами яких «великі країни» можуть знехтувати.
По-третє. Все це має відвертий економічний підтекст, побудовано на інтересах великого бізнесу, а от політичні принципи відходять навіть не на другий, а на третій план.
І от, маємо: під час недавнього візиту до Ізраїлю з нагоди Дня пам’яті жертв Голокосту Путін знову озвучив ідею зустрічі лідерів країн постійних членів Ради безпеки ООН, тобто саме того органу, що був утворений внаслідок рішень Ялти-1945. Що це, як не спроба глобально «домовитися»? І от вже пан Макрон цілком «за», як і представники КНР не проти, та й у Держдепартаменті готові розглянути таку можливість. То що ж, повторення Ялти-1945 можливе на наших очах? При тому, що це пропонується зробити за спиною решти світу, який змінився з тих часів принципово і докорінно.
А тепер звернемо увагу на умови та обставини. Є агресор – Росія вона втручається в чужі вибори та референдуми, веде реальну Світову інформаційно-гібридну війну, корумпує політиків у всьому світі (не лише в бідній Африці) розпалює та підтримує конфлікти на місцях; країна, що веде відкриту війну проти України, яка вперше після Ялти-1945 анексувала чужу територію разом з тією ж Ялтою і де - в Європі... Але економічний потенціал цієї країни становить менше 2 % від світового.
А є англо-саксонський світ на чолі із США, який, може, й хотів би відновити однополярну модель світового устрою на кшталт 90-х років минулого століття, але, розуміє, що ця мета є нині марною. Але інших, реальних ідей у них нема.
Є Китай, що діє методами економічної експансії та просто купує якщо не цілі країни, то окремі галузі в них.
Як вам таке тло для «домовленостей»? Якщо придивитися уважно, то тут взагалі нема про що говорити. Звісно, якщо не враховувати декого в Європі, хто на заміну політичним принципам готовий обрати дріб’язковий комфорт (як, до речі, і в 1938-му), а відтак – відвернутися від небезпеки…
Виходить, що зацікавлена зараз в Ялті-2020 лише одна людина. І всі ми її добре знаємо – це Путін. Що потрібно йому – всім також відомо: визнайте, що Росія, як правонаступниця СРСР (а, якщо трохи продовжити – то й Російської імперії), має право на власну сферу впливу – і вона повністю збігається із колишніми кордонами в кращому випадку СРСР, а в гіршому – Росімперії (це щоб у Хельсінкі та Варшаві не розслаблялися). Путін вже не один рік намагається продати цю ідею, фактично вказуючи на свої диктаторські інтереси щодо пострадянського простору, проте допоки світові лідери не сприймали це, більше того – відверта агресія проти України тільки посилила несприйняття таких намірів Путіна.
Проте, час йде, а якісної зміни ситуації не відбувається. От саме тому, Путін й хоче домовленостей саме зараз: коли в США виборча кампанія і Трампу, крім внутрішньоекономічних успіхів треба пред’явити американцям щось «корисненьке» на міжнародній арені; коли Європа без Великої Британії хоче одного – щоб було спокйно і ззагалі «як раніше»; коли Китай переживає гальмування та веде «війнув мит» з Америкою. Тобто, мета проста: на тлі світових проблем та невизначеності зафіксувати перевагу власних ідей про світоустрій, хоча б для «внутрішнього попиту» всередині самої Росії. А значить – це й виправдання анексій, й війни, й економічного шантажу.
Сила слабкого – у боягузтві сильних
Знову постає питання – чи можливо це зараз? Повторюю: попри все, викладене вище, таке важко уявити. В жодному разі це не може бути повторенням Ялти-1945. Тому що тоді, на порозі перемоги, сильні домовлялися з сильним. Сьогодні глобального військового конфлікту немає, і тому навіть потенційна можливість домовленостей з агресором (2% світової економіки!) про сфери впливу та їх закріплення – це повторення не Ялти, а іншого історичного прикладу. А саме – Мюнхену-1938, коли європейські демократії визнали, що розшматування окремих країн – це справа цілком природна та буденна. У підсумку – і про це відомо усім – ганьба та жах війни після чого і стала можливою Ялта-1945.
Зрозуміло, що у разі якихось подібних «домовленостей» світ жодним чином не буде гарантований від нових витівок «слабкого агресора», сила якого в боягузтві сильних. Тобто жодних гарантій, що імперські мари у Кремлі – це не просто слова – немає. Разом з тим, якщо Росія й наважиться на нову агресію, то це точно буде «постріл собі у ногу» - економічно вона не зможе протистояти чи то західному світові, чи то Китаю апріорі. Це у Сталіна у 1945-му була відмобілізована військова машина із відповідним безперервним постачанням і його танкові армади стояли в центрі Європи, в одному дні форсованого маршу до Парижу. Зараз цього нема й близько. І Путін це прекрасно розуміє, саме тому – «домовитися» йому треба саме зараз, без війни, цинічно граючи на комплексах та протиріччях інших.
Чи вистачить принциповості та розрахунку Штатам, Європі та й Китаю не вестися на пропозиції «домовитися»? Звісно, це залежить від зрілості політичних лідерів у Вашингтоні, Парижі, Лондоні, Пекіні, Брюсселі, Берліні (все ж таки світ змінився за 75 років – і гравців побільшало), від їх усвідомлення своєї історичної місії. До речі, в Ялті-1945 Сталіну багато що вдалося не лише завдяки актуальній ситуації на фронті та міці армії, а ще й тому, що соціалістична ідея в її радянському варіанті ще не була остаточно здискредитована, нею щиро захоплювалися багато хто з інтелектуалів усього світу і про криваву реальність та господарську неефективність сталінщини багато хто з прихильників геть нічого не знали. Відтак, Сталін вважався таким собі альтернативним лідером світу. Путіну, на щастя для всіх нас, про таке годі й думати, ціну його імперії уже остаточно складено, відкритий світ добре знає, що таке є сучасна Росії і вона навряд чи може когось причарувати.
Що ж у підсумку? Так, загроза того, що агресору вдасться певною мірою зіграти на протиріччях світових лідерів – існує. Проте, історія якщо й повторюється, то трагедія неодмінно перетворюється фарс. Трагедія Другої Світової та підведення її підсумків – це і є зміст Ялти-1945. Смисл нинішніх намагань Путіна «домовитися» та уникнути відповідальності за агресію та деструкцію «з-а рогу» – виглядає як абсурд. Про наслідки будь-яких поступок агресорам у світі добре пам’ятають завдяки Мюнхену-1938, Москві-1939 та врешті-решт і Ялті-1945. А зайвий раз нагадати про них - ніколи не є шкідливим.
Віктор Чопа. Київ