Поки значна частина світу святкувала Різдво за григоріанським календарем, епіцентр політичних подій перемістився до пострадянського простору
Вже традиційно в центрі уваги гібридний конфлікт Росії та України. Маємо констатувати, що Кремль нині здійснює наступ по всьому фронту протистояння, виключаючи власне військовий компонент на Донбасі. Обмін полоненими 29 грудня відбувся не лише за проголошеним Путіним після зустрічі Нормандської четвірки принципом «Всіх визначених осіб – на всіх визначених», але під акомпанемент російських пропагандистських медіа. Цілком очевидно, що Росія намагатиметься розвивати свій успіх, вимагаючи від України нових та нових поступок заради припинення конфлікту на Донбасі. Паралельно у Відні тривають переговори щодо транзиту російського газу, які мали завершитися 29 грудня. Цікаво, наскільки вплинули на їх перебіг санкції США проти NordStream2, які примусили оператора будівництва газогону, швейцарську компанію Allseas, припинити всі роботи у Балтійському морі. А от той факт, що Путін особисто відкрив залізничне сполучення Керченським мостом, на офіційну позицію України, схоже, не впливу.
Зауважу, що російському президенту смакує роль історика-аматора. Минулого тижня жертвою його «одкровень» стала Польща, яку Путін звинуватив у співпраці з Гітлером та роздмухуванні Другої світової війни. Показово, що підчас колегії міністерства оборони Росії господар Кремля розвинув тези, напередодні обкатані під час засідання Вищої євразійської економічної ради, за участю низки лідерів пострадянських країн. Ці заяви мають мінімальну вагу для тих, хто усвідомлює собі не лише перебіг подій у передвоєнній Європі, але і уявляє масштаб кремлівського цинізму. На жаль, таких людей небагато. Путіну відповів польський прем’єр Матеуш Моравецький, інший польський політик, голова Європейської народної партії Дональд Туск, закликав до спільної відповіді Росії польською владою та опозицією. Проте активність російського ведмедя в історичному архіві вартує підвищеної уваги та протидії.
З огляду на тональність інтерв’ю «Еху Москви» Олександра Лукашенка, білоруський президент уважно стежить за публічними заявами російського колеги. Інакше звідки б взялися фрази «Україна до певної міри сама підставилася» та «Загрозою для України є прихід до влади «нациків» від людини, яка за першої ліпшої нагоди публічно освідчується у любові до нашої країни. Втім, як у багатьох вихідців з СРСР, які ментально залишилися у матриці радянської пропаганди, «триєдиний слов’янський народ – росіяни, білоруси, українці» для Лукашенка залишається цілком природнім елементом світосприйняття. Втім, він не забув повідомити головному редакторові «Еха Москви» Олексію Венедіктову, що у Росії практично нічого не знають про сучасну Білорусь, а для створення Союзної держави РФ та РФ потрібно провести референдум у Білорусі. Читай – домовлятися з Лукашенком.
Євген МАГДА, Інститут світової політики