Це унікальне явище природи й одне з найкрасивіших місць Дніпропетровщини
Віднедавна у селищі Токівському активно розвивається туризм. Зазвичай до Апостолівського району Дніпропетровщини екскурсійні поїздки влаштовують активно саме з Кривого Рогу та Нікополя. Звідти їхати приблизно півтори години, з Дніпра подорож удвічі довша. Ще складність у тому, що треба їхати трасою на Нікополь, якої, на жаль, практично не існує, хоча місяць тому звітували, що ямковий ремонт тут завершено. Насправді ж зняли асфальтове покриття - і поки що все. Але подорож варта кожного витраченого зусилля.
Гіди радять обрати такий маршрут, аби приїхати на водоспад зранку, помилуватись краєвидами, пофотографувати, а як сонце добре нагріє каміння, то й полежати, позасмагати і скупатись. Вода на перший погляд трохи прохолодна, та в кам’яних ваннах вона швидко нагрівається, а під струменями водоспадів можна приймати ванни-джакузі. Запевняють навіть, що вони лікувальні. Навесні, коли води більшає і потік сильнішає, тут ще й тренуються на каяках.
На відрізку нижче села річка Кам’янка тече долиною, русло й береги якої одягнені у граніт рідкісного рожевого відтінку. Його скелясті виходи вивищуються над вододілом на 30 метрів. У цій місцині річка тече через пороги, що утворюють серію міні-водоспадів, глибиною до пів метра. Ми побували на одному з найбільших, який називається ще Шолохівський водоспад або водоспад Петра Калнишевського, - на честь останнього кошового отамана Війська Запорізького, оскільки на цьому місці був один із його зимівників.
Правий берег високий, лівий – більш пологий, тому варто перейти через потік туди. Якщо захочете зайти у воду, будьте обережні. Добре, як буде супроводжувати хтось із досвідом, бо кам’янисте дно, вкрите водоростями, тут дуже слизьке. Потік води також сильний і може збити з ніг.
Туристів Токівські водоспади приваблюють ще й тому, що саме тут можна побачити й уявити, якими були колись Дніпрові пороги. Подорож у ці місця завжди дуже приємна, енергетична. Адже можна доторкнутися до незайманої ділянки справжньої степової природи. Всюди тут виходить на поверхню гірська порода Українського кристалічного щита. У цій місцевості її датують 2-ма мільярдами років, у Дніпрі - 2,4 млрд років, а в районі Дніпрових порогів, Кам’яно-Зупинівки, Любимівки - навіть понад 3 мільярів років.
НЕЙМОВІРНА ТЕРАПІЯ
Це винятково красиві місця. Токівський рожевий граніт відомий на всю Україну, зараз його вивозять і до Європи. Дехто запевняє, що з такого граніту зроблений навіть мавзолей корейського лідера. Хоч підтверджень цьому немає. Є ще Кудашівський кар’єр (теж Дніпропетровська область) рожевих гранітів, саме з нього в радянські часи точно вивозили граніт для облицювання мавзолею Леніна, окремих станцій метро у Москві, з нього також виготовлена практично вся гранітна плитка у Києві. З Токівського кар’єру теж розвозили граніти по всьому колишньому Радянському Союзу.
Незайманою, незабудованою і нерозораною ця місцина лишилася саме тому, що для сільськогосподарського обробітку вона непридатна. Тому й сьогодні ми її можемо бачити такою, якою бачили ще скіфи і кімерійці.
- Ця місцевість легендарна і згадується ще у давногрецьких авторів. Тобто, якщо ви хочете собі уявити, як же виглядала наша степова земля, коли її описував батько історії Геродот, коли її описував Гомер, згадуючи північних людей кімерійських або гіпербореїв, як їх називали давні греки, людей північного вітру. – треба їхати сюди, - каже історик-краєзнавець, екскурсовод Віктор Єкшов.
За його словами, інші ділянки такої степової природи або затоплені, або розроблені, розорані й на них стоять елеватори.
- Навіть якщо погода не сприятиме тому, щоб скупатися, то просто посидіти півгодини поруч з водоспадом, послухати його шум – це неймовірна терапія, яка лікує психіку. Раніше наші предки (90 років тому), та навіть до 1952 року, поки відновлювали Дніпрогес, наші предки ці шуми могли чути на Дніпрових порогах, починаючи від Старих Кодаків і закінчуючи сучасним Запоріжжям. Зараз ми цієї можливості не маємо. Але щось подібне зрозуміти, що то було таке Дніпрові пороги, як це - заплющити очі і відчути стародавність рідної землі, - можна зробити саме тут, на річці Кам’янка, яка є притокою Базавлука, що впадає у Дніпро, - каже Віктор Єкшов.
У ЦИХ МІСЦЯХ ЖИЛИ РІЗНІ НАРОДИ
Історик розповів, що ці місця згадуються у скіфській історії. Вважається, що це була околиця скіфської частини Землі пам’яті, яка в Геродота називається Герос. Припускають, що Геродот дійшов аж до Дніпрових порогів, і саме ці місця, де Дніпро перестає бути судноплавним, він описує. Частина істориків припускає, що ці історії Геродот записав зі слів скіфів, які торгували з греками. Зараз українські археологи намагаються зіставляти інформацію Геродота з археологічними знахідками.
Геродот описує Скіфський край, який можна обійти пішки за місяць з півночі на схід, та зі сходу на захід, ці території збігаються з кордонами сучасної України. Потім землями володіли сармати, що відтіснили скіфів на територію степового Криму, далі господарювали тут легендарні амазонки.
Як розповів Віктор Єкшов, серед найцікавіших місць у скіфів Геродот описує дві ділянки. Перша, так звана Гілея, що в перекладі означає лісова місцина.
- Це великий ліс, який потім, уже в козацькі часи, будуть називати Великий луг Запорізький. Його, як і Дніпровські пороги, ми зараз також не можемо побачити. У 1964 році було запущено Каховське водосховище, яке затопило ту ділянку, яку іноземці-мандрівники в козацькі часи називали раєм на землі. Дніпро тут розділявся на плавні з різноманітними озерцями, єриками, болотцями, що кишіли різного роду птаством, звіром, величезною кількістю риби, яка запливала сюди на нерестування з Чорного моря.
Друга місцина, яку кількасот років мріяли знайти шукачі скарбів, ще більш таємнича, це так званий Герос або Гери – це місця пам’яті предків у скіфів. Місця, де вони хоронили своїх царів. Геродот описує, що скіфи ділилися на три народи: були царські скіфи, які керували, вони були іраномовними вихідцями з Азії, зараз їхні нащадки живуть десь у перегір’ях Кавказу, а ще були скіфи-орачі, скіфи-землероби, які вирощували зернові культури і продавали хліб давнім грекам. Греки ж везли сюди вино в амфорах, тому й досі в цій місцевості можна знайти давньогрецькі амфори, в яких везли оливкову олію, вино та інше добро. І досі збереглися у вислови: «стріляти, як скіф» (скіфи були вправними лучниками), а також «пити, як скіф», це означало пити нерозведене вино. Греки ж, як відомо, вино розводили водою, а скіфи пили так, як і ми з вами, - говорить Єкшов.
Ось ці орачі-землероби були, по суті, мирним населенням. Частина археологів та істориків, як і сто років тому, вважає, що ці ж скіфи-орачі, скіфи-землероби – це і є теперішні слов’яни. Бо назва «скіфи» зникає у V столітті до н. е., а на цих же місцях з’являється назва «слов’яни». Вважається, що люди нікуди не ділися, це показують і археологічні, й новітні знахідки. Просто змінилася назва. Це підкреслював і відомий історик, етнограф, мовознавець Віктор Петров (Домонтович).
Тож вирушивши у мандрівку до Токівського водоспаду, ми побуваємо на землях скіфів, на околицях так званого Геросу.
– Це земля курганів, у Дніпропетровській області й нині за оновленими даними їх налічують не менше 15 тисяч. Але є тюркські поховання, і їх, попри те навіть, що поля зорані, степів майже не лишилося, налічують у нас до 10 тисяч. Проте найбільш цікавими є кургани скіфської доби, або кургани з часів кам’яного віку. Тобто, це 3-5 тисячоліття до н е. Далі такі кургани використовувалися для впускних поховань: у часи скіфів могли ховати туди людей, потім - у часи сарматів, в часи Великого переселення народів, у часи татарські, коли значна частина наших степів належала зокрема ногайцям, татарам, були різні кочові народи під час панування Золотої орди. Тобто курган може містити цілу купу різних народів. Але «царські» кургани майже всі зриті. Їх активно досліджували в часи Російської імперії, сюди приїздили історики з Петербурга, масово копали у пошуках золота і срібла. Бо відомо, що коли ховали скіфських царів, завжди клали речі із золота, переважно кілька кілограмів різноманітних ювелірних виробів, які для них виготовляли давні греки. Не дарма найбільш відома у світі – саме скіфська пектораль, - розповідає історик.
Золота скіфська пектораль, знайдена Борисом Мозолевським – це не єдина його знахідка. У 70-ті роки Мозолевський шукав місце локалізації Геросу, те місце пам’яті предків, про яке писав Геродот, що чужинці не знають, де воно знаходиться, а скіфи відповідали персам, що ті можуть підкорити їх лише тоді, коли знайдуть місця поховань предків. Але ніхто ніколи не знаходив цих місць, і лише Мозолевському та його археологам у 70-х роках XX ст. вдалося їх локалізувати. Це сучасний Нікопольський район Дніпропетровщини. У тому числі й протилежний берег, за Каховським водосховищем. Припускають, що район низу Дніпрових порогів – це і є таємниче місце пам’яті, там є найбільше курганів скіфської доби.
За тисячу років до скіфів ці місця населяли й загадкові кімерійці, про яких ми знаємо ще менше. Відомо, що вони взимку дуже швидко пересувалися по річках, було знайдено кістяні ковзани. Потім скіфи з ними зливаються, їх асимілюють, а про кімерійців лишаються лише згадки, певні кургани і, можливо, якісь антропоморфні стели.
ЛЕГЕНДА ПРО ВОДОСПАД
Історикам відомі лише деякі кімерійські імена, зокрема царя Кімра. Вважається, що у Кімра була донька Таміріс. Якось її наздоганяли скіфи, а попереду була дуже швидка річка. Принцеса Таміріс попросила у річки можливості перейти і якось вберегти її життя. За це річка попросила її чудове намисто. Таміріс кинула в річку намисто, перейшла на інший берег, але її кінь вже дуже втомився і не міг рухатись далі, раптом принцеса почула гуркіт і шум, а коли обернулась, побачила, що раніше спокійна і тиха річка перетворилась на швидкоплинну й грізну, із неї наче виросло величезне каміння, яке перекрило доступ скіфам, а вода в річці заблищала яскравими срібними бризками, ніби її справді прикрасило намисто кімерійської принцеси.
- Я підозрюю, що це сучасна легенда, яка проте дуже потрібна тим, хто їде у ці місця, - каже екскурсовод.
СТАРОВИННЕ СВЯТИЛИЩЕ, КОЗАЦЬКИЙ ЗИМІВНИК, ПЕЧЕРИ
Із місцевих усе про Токівський водоспад знає краєзнавець і підприємець Юрій Сергійчук. Саме він показав нам, де розташовувався один із зимівників останнього кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського. Той активно допомагав козакам селитися на цих землях. З історичних джерел відомо, що зимівник був у балці Водяна, що поруч із Токівським водоспадом. І нині тут ще прослідковується в топонімах козацька доба. Так тут є станція Тік, село Червоний Тік, село Токівське, усе це - похідні від слова «тік», адже тут стояла стодола і був тік Калнишевського. Зараз на цьому місці - гранітний пам’ятний знак.
Ще одне цікаве місце є на березі Кам’янки, де з 2012 року регулярно працюють археологи Дніпровського університету та історичного музею ім. Д. Яворницького. Під час розкопок тут було знайдено чимало предметів козацької доби, а також виявлено, що в цьому місці встановлена еліптична стаціонарна культова споруда – святилище, якому понад 3,5 тисячі років. Тут було знайдено спіральні кам’яні заклади, декілька культових ям, у яких не було поховань, натомість в одній знайшли фалангу пальців, в іншій – зуб, в третій – череп кози чи вівці.
Під час однієї з експедицій було виявлено поховання скіфського воїна, на його честь тут також поставлено стелу. Та коли її встановили, археологи добряче похвилювались, бо ковшем екскаватора тоді мало не пошкодили стелу скіфського періоду, яка й мала б стояти, очевидно, на цьому місці.
- А ще на цьому місці вже в наш час палили вогнище піонери, тут і зірка піонерська є, археологи сказали не чіпати її, вона теж, мовляв, культурна спадщина. Так що тут побували в давні часі різні народи, починаючи з ямної, катакомбної, сабатинівської культури, скіфи, сармати, козаки, слов’яни, - каже Юрій.
Саме на археологічній стоянці Токівське-1 було виявлено ливарні форми сабатинівської культури. Ці речі одразу потрапили у виставковий зал музею ім. Д. Яворницького, адже мають значну історичну та культурну цінність. А вже у наступному 2020 році археологічні роботи тут планують продовжити.
Давнє святилище на річці Кам’янці з розповідей знахаря Єремії, що жив у Марганецьких плавнях, описав Микола Галичин у книзі «Легенди Великого Лугу». У книзі оповідається, що на цьому святилищі козаки у печерах проходили посвяту в характерники. Частина печер існує і зараз, щоправда спускатися в них ризиковано. За оповідями Єремії, сильні місця – на Хортиці, острови на Дніпрі, Крим, а найпотужніше «місце сили» - це святилище на річці Кам’янка. Про це святилище спершу була лише інформація, а потім археологи віднайшли його на місцевості.
Наші гіди пригадують, як одного разу привезли сюди екскурсантів, а погода зіпсувался, за всіма прогнозами мав би бути дощ. Усі присутні стали в коло на місці святилища і просто попросили гарної погоди. За якийсь час сонце вийшло з-за хмар.
- Отак і стають язичниками, - жартує краєзнавець. – Неспроста ж тут люди тисячоліттями збирались.
3-5 тисяч років до нашої ери – це була священна земля для наших предків, які тут мешкали. Це стосується не лише Кам’янки, а й земель навколо Дніпрових порогів, сучасної Дніпропетровської та Запорізької областей, але пояснити з наукової точки зору зараз ніхто з археологів достеменно цього не може, можливо, ми втратили якісь цінні знання про цю землю.
МАЛЬОВНИЧИЙ КАНЬЙОН
Офіційна назва - «Мальовничий каньйон Токівські граніти на річці Кам’янці». Це природничий об’єкт, де намагалися створити орнітологічний заказник. Ми бачили сіру й білу чаплю, диких качок, лебедів, одудів, орла, круків. А які чудові краєвиди, природні гроти, печери!
Про природні печери існує легенда, що перед ліквідацією Січі Калнишевський устиг продати кілька тисяч коней в Австрійську армію. Є акт конфіскації його майна, але ні коней, ні грошей царські пристави так і не знайшли.
Коли ще не було створено Каховське водосховище, річка Кам’янка до порогів була судноплавна. Ще й зараз по її берегах видно місця дореволюційних каменоломень, де раніше видобувався рожевий граніт, який потім баржами транспортували до Олександрівська, Катеринослава, на Микитин Ріг та в інші місця.
Вище вже починалися пороги річки Кам’янки, туди баржі не могли проходити. На каменистих берегах видно лінії, залишені водою, це свідчить, що раніше вона була повноводніша. Майже на десять метрів вище нинішнього вододілу є зарубка, якою позначено повінь 1934 року.
Неподалік від Мальовничого каньйону на Кам'янці, по дорозі до Токівських водоспадів на всьому шляху з землі вилазять гранітні скелі, навколо громадяться шматки добутого граніту. Але справжня краса – гігантський затоплений гранітний кар'єр. Він зовсім поруч із водоспадами і виглядає просто казково. Вода – прозора і блакитна, як на узбережжі Туреччини. Сюди приїжджають автівками, тут відпочивають місцеві. Глибина - до 55 метрів. Місцеві жителі розповіли, що вода в кар’єрі родонова, спеціалісти брали проби на аналіз. Загалом, якщо треба зняти відео про перебування на невідомій планеті, то вам сюди. Видовище - просто дух захоплює!
До речі, в межах культурологічно-туристичного проєкту Дніпропетровської обласної ради «Невідома Дніпропетровщина» Апостолівська ОТГ пропонує маршрут до Токівського водоспаду на конкурс на кращий туристичний маршрут серед об'єднаних територіальних громад. І в неї є всі передумови, щоб перемогти.
Після екскурсій ми заїхали у село Усть-Кам’янка до місцевих господарників, які вирощують виноград. Не лише пригостилися, а й накупили винограду. На межі Нікопольщини й Апостолівщини він дуже смачний, дозрілий, солодкий. Господиня Ірина Куйбіда розповіла, що виноградник став їх сімейним бізнесом, допомагають діти. Вирощують кілька десятків сортів.
Оскільки граніт у цих місцях – найпоширеніший і найдешевший будівельний матеріал, у місцевих селян ним і цоколі викладено, й будинки облицьовано, бордюри викладено.
Назад ще була неблизька дорога, але всі учасники екскурсії, насичені енергетикою місць, які відвідали, не помічали ні втоми, ні часу, кожен віз у собі щось сильне і вічне, як граніт.
Людмила Блик, Дніпро
Фото автора