З виступу гендиректора Укрінформу на Всесвітньому конгресі інформаційних агентств у Софії
У столиці Болгарії Софії триває VI Всесвітній конгрес інформаційних агентств (News Agencies World Congress — NAWC) під девізом “Майбутнє новин”.
У заході беруть участь делегації від понад 120 інформагентств із близько 90 країн світу. Україну на форумі представляє Укрінформ. Програма форуму включає чотири тематичні сесії: «Моделі власності медіа», «Нові джерела доходів», «Фейкові новини» і «Штучний інтелект». Ми пропонуємо вашій увазі виступ на форумі генерального директора Укрінформу Олександра Харченка, присвячений боротьбі з маніпуляцією та фейками.
* * *
- Сьогодні я хотів би порівняти деякі загрози, з якими ми як новинні агентства нині стикаємося, з одним простим та зрозумілим всім явищем. Коли ми говоримо про всю цю дезінформацію, маніпулювання, фейкові новини, погоню за кліками та інші сучасні виклики нашій професії, складно не дивитися на ці всі тренди, як на різновид… корупції. Ми добре знаємо, що таке корупція, коли йдеться про державні кошти: переслідування вузьких приватних інтересів з метою фінансової вигоди і за рахунок суспільного блага. Частиною звичних корупційних практик у всьому світі є відмивання грошей. І поки ви не почали замислюватися, куди ви потрапили – на медіа-конференцію чи на економічний форум, я поясню свою думку. Новини можна так само відмивати, як і гроші.
Без сумніву, інформація вже є ресурсом, який не лише співмірний за впливом із грошима, а й часто-густо їх перевершує. Де є ресурс, там завжди будуть і спроби зловживання ним. Так само як брудні гроші можуть відмиватися та легалізуватися, брудні новини, дезінформація, маніпуляція, пропаганда, фейкові новини – теж можуть відмиватися за допомогою їхньої “легалізації”, виведені з тіні на світло.
Сьогодні я спробую довести, що так само, як всі ми у світі визнаємо, що відмивання грошей – це злочин, ми маємо визнати, що відмивання новин також є злочином. Треба здійснити рішучі кроки для боротьби з корупцією в інформаційному просторі та відмиванням новин. Сьогодні я також запропоную кілька кроків, необхідних для досягнення цієї мети.
Давайте насамперед розглянемо – чим є відмивання новин. У світі забагато гравців, які хочуть не лише донести своє повідомлення до аудиторії, але й направити громадську думку, вплинути на свідомість людей. Нічого поганого у таких прагненнях немає, допоки їх не починають реалізовувати ті, хто цілеспрямовано намагається маніпулювати громадськістю та дезінформувати її. Такі наміри може мати, наприклад, державна пропаганда, яка прагне втрутитися у вибори, підкорити собі громадську думку ворога, мобілізувати бійців на фронт, а також бізнес-конкуренти, які намагаються перемогти одне одного тощо. “Злочинці” нам усім прекрасно відомі.
Очевидно, що чим більш авторитетний майданчик використовується задля досягнення таких цілей, тим більш успішним буде їх досягнення. Інформація, розміщена на невідомому блозі, сумнівному ЗМІ чи у соцмережі, завоює набагато менше довіри, аніж та, яка опублікована авторитетним ЗМІ.
Водночас існує ряд засобів просування інформації з маргінесу в мейнстрім. Наприклад, якщо говорити про російську пропаганду, вона часто використовує таку схему. Усвідомлюючи, що певна історія буде поставлена під сумнів, якщо її опублікують російські ЗМІ, вона шукає способи розмістити її в будь-якому західному виданні, навіть якщо воно й не найбільш авторитетне, чи віддалено пов’язане з Кремлем.
Одним із прикладів такої схеми є історія з так званими “грузинськими снайперами на Євромайдані”. Автори публікації прагнули довести, що розстріл Майдану був провокацією, і стріляли не силовики, а якісь містичні “іноземні снайпери” (попри приголомшливу кількість доказів зворотного). Для цього вони створили фільм-розслідування, у якому найняті актори вдали з себе тих самих грузинських снайперів та на камеру розповіли, що їхнім завданням було розстрілювати мітингувальників, аби спровокувати кровопролиття. Звісно ж, подальша перевірка показала, що вся та історія й персонажі – вигадані.
Показово, що джерелом цієї історії стало не російське видання, а італійська газета, а автором – симпатизуючий Кремлю журналіст зі зв’язками з італійськими праворадикальними рухами. Замість того, щоб асоціюватися з російським урядом, який, швидше за все, і вигадав цю історію, публікація була подана у стилі “італійські журналісти повідомляють…” Безсумнівно, це був один зі способів підвищення легітимності та, так би мовити, “відмивання” новини.
Багато інших прикладів у всьому світі показують, як найбезумніші конспірологічні теорії, маніпуляції та дезінформація торують собі шлях з невідомих нікому сторінок у соціальних мережах до сторінок великих видань. Ось вам ще приклад з деякими критиками президента США Дональда Трампа. Дослідження американського VOX проілюструвало, як неперевірені, сумнівні теорії можуть бути посилені “бульбашками” соціальних мереж, і внаслідок розголосу, – раптом можуть отримувати високу трибуну в поважних виданнях. Після обрання Дональда Трампа у Твіттері зібрався чималий сегмент його опонентів. Серед них – декілька акаунтів виділялися найбільшою популярністю. Їхні автори не були професійними журналістами, а лише екс-депутаткою та письменницею, екс-розвідником, фотографом. Ці люди щоденно розповсюджували конспірологічні, нічим не підтверджені теорії щодо зв`язків Трампа з Росією. Оскільки ці повідомлення набирали дуже багато розповсюджень їхніх прихильників, вони поступово провокували обговорення й у ширших колах. З тим, як сумнівні персонажі набирали кількість прихильників, зростала і їхня впливовість. Аж допоки авторитетне New York Times не надало свої шпальти одній із цих онлайн-персон, Луїз Менш, можливість написати колонку – попри її більш ніж сумнівну репутацію та довгу історію поширення неперевірених теорій. Таким чином маргінальна авторка отримала високу трибуну та певну легалізацію своїх теорій.
Ми перелічили лише два приклади (аби не займати забагато часу) того, як неперевірені, маніпулятивні наративи та історії торують собі шлях у популярні видання та таким чином відмиваються: ні, вони більше не належать ініціативі іноземного уряду зі зловмисними намірами, вони не обмежуються закритими онлайн-клубами конспірологів – їх публікують у “поважних”, “великих” виданнях.
Як ми дійшли до цього сумного стану речей та які кроки треба негайно здійснити, аби зменшити шкоду від відмивання новин? Як зупинити ці корумповані практики?
Насамперед, ми переконані, що потрібно створити системи, національні та міжнародні, авторитетного оцінювання ЗМІ. І не лише створити їх, а й добитися простого візуального відображення їхніх результатів для користувачів соціальних мереж, які гортають потік посилань у своїх стрічках. До прикладу, у нас в Україні авторитетний Інститут масової інформації регулярно відслідковує видання та ретельно підсумовує – скільки маніпулятивних, фейкових чи проплачених новин кожне з них розмістило протягом певного проміжку часу. Тоді ці дані підбиваються та укладається рейтинг ЗМІ. Ми в “Укрінформі” пишаємося тим, що послідовно займаємо позицію лідерів рейтингу, не оприлюднивши жодного неправдивого, незбалансованого, фейкового чи маніпулятивного новинного повідомлення.
Але незважаючи на те, наскільки ми піклуємося про свою репутацію, ми змушені все одно боротися за увагу читачів в одному середовищі з тими, для кого репутація не має жодного значення. Не так багато споживачів зайдуть на сайт ІМІ аби ознайомитися з рейтингами та перевірити, яким виданням можна довіряти, а яким – ні. Вони просто бачать посилання у стрічці новин у Facebook чи Twitter, заходять на нього, не сильно звертаючи увагу на назву ЗМІ чи сайту, та читають будь-які розміщені там нісенітниці (чим більш шокуючими є ці нісенітниці, тим більше шансів у них набути якнайширшого розповсюдження).
Ситуація сильно відрізняється від тих “старих-добрих” доісторичних часів, коли не було Інтернету. У той час споживачеві доводилося вибирати – яким виданням він/вона довіряє чи ні – банально купуючи газету, вибираючи телеканал, налаштовуючи ту чи іншу хвилю на радіо. Витрачаючи гроші та час, людина свідомо підходить до вибору, чи не так?
З розповсюдженням Інтернету, споживачі позбавляються вибору. Все, що треба – нескінченно гортати стрічку новин: адже соціальна мережа краще знає – чому ви надаєте перевагу, і знає іноді краще за вас самих. Опитування показують, що сьогодні у багатьох країнах все більше й більше людей отримують новини саме з соціальних мереж. Це безкоштовно, вам нічого не потрібно вибирати, ви просто отримуєте посилання, які поширили ваші друзі та ті, на кого ви підписані. У такому середовищі безладу неймовірно просто відмивати новини. І нині у нас не лише існують, по суті, офшори та вилазки для проникнення до нашої уваги шкідливих, маніпулятивних, фейкових історій, а й майже повна відсутність будь-якого регулювання. Ми твердо переконані, що віддавати урядам повноваження з регулювання Інтернету – не найкраща ідея. Якщо, звісно, ми не хочемо виникнення технократичних тоталітарних держав. Водночас, необхідно створити певну систему саморегуляції, заснованої на громадських зусиллях, систему рейтингів, яка була би чесною та слугувала суспільному благу, втілювала право громадськості бути поінформованою: не лише самими новинами, а й знанням про витоки цих новин.
Нам потрібно створити, розробити та популяризувати авторитетні рейтинги видань, засновані на репутації та історії діяльності кожного ЗМІ, й винайти спосіб візуального відображення результатів цих рейтингів безпосередньо у стрічках новин соціальних мереж. Це змусило б різноманітні видання слідкувати за власною репутацією. Водночас, це підвищило би ціну помилок та відповідальність ЗМІ. Беззаперечно, це був би крок до більшої прозорості. Як відомо, прозорість та поінформована громадськість є двома найкращими інгредієнтами для боротьби з корупцією, про що б не йшлося – боротьбу з відмиванням грошей чи боротьбу з відмиванням новин. Ми нині не знаємо, насправді, що з цих двох явищ становить більшу загрозу для суспільства.
Олександр Харченко, Софія