Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої 100-літній історії «Укрінформу»
У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА. Ще за кілька років з`явилося РАТАУ, його першим директором став Володимир Нарбут, який відчайдушно намагався здобути більшу незалежність від Москви. Надалі РАТАУ «влили» у телеграфне агентство Радянського Союзу – ТАРС. 30-ті роки – Голодомор, репресії 1937-го… Вони не могли не торкнутись агентства. Не диктувати свої жорсткі реалії, як це зробила й Друга світова війна…
Домінуючою в інформаційній діяльності агентства у повоєнний час була тема відбудови міст і сіл, народного господарства, зруйнованих під час війни. Як правило, саме такими повідомленнями відкривалися щоденні стрічки агентства. Наприклад, тільки у жовтні 1946 року РАТАУ поширило 100 матеріалів відбудовчої тематики. Зокрема, воно повідомило про початок роботи відновленого прокатного стану «620» Краматорського металургійного заводу, найбільшого поліграфічного підприємства України – Харківської друкарні імені М.Фрунзе, введення у дію першої черги тонкосуконного комбінату у Ворошиловграді (нині Луганськ).
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ГОСТРА ПРОБЛЕМА – КАДРИ
Нелегко формувався колектив агентства, який зазнав значних втрат під час війни. До формування долучилися як органи влади, так і редакції ряду газет України. Повернувся працювати до РАТАУ після звільнення у запас з військової служби В.Пантюхін, який пов'язав із агентством свою долю ще у 1932 році в Харкові. Він був призначений на посаду редактора, пізніше керував однією з редакцій. Значний досвід журналістської роботи мав власний кореспондент по Києву А.Ніколаєв. У роки війни він очолював ряд військових газет (бригади, корпусу, армії ППО, яка захищала Ленінград). З посади заступника редактора обласної газети «Вільне життя» був переведений до РАТАУ Д.Лесняк, перший повоєнний кореспондент агентства у Херсонській області.
Враховуючи важливість висвітлення відбудови народного господарства у Запорізькій області, зокрема металургійної промисловості, рішення про направлення туди власного корреспондента РАТАУ А.Тюріної ухвалювалося на засіданні Секретаріату ЦК КП(б)У.
Якщо проаналізувати повідомлення агентства перших повоєнних років, можна дійти висновку, що діяльність України на міжнародній арені активізувалася. Україна у 1945 році була однією з країн-засновниць Організації Об’єднаних Націй, і про участь її у створенні ООН оперативно повідомляло агентство. Наприкінці 1945-го Україну було прийнято в члени Міжнародного Суду ООН.
10 лютого того ж року делегація України підписала у Парижі разом з делегаціями Радянського Союзу, Білорусії, держав антигітлерівської коаліції мирні договори з Румунією, Угорщиною, Фінляндією та Італією.
У повідомленнях РАТАУ 1947 року уважний дослідник може знайти відгомін трагічної теми голоду. Агентство чимало повідомляло про неблагополуччя на продовольчому фронті. 3 березня 1947 року РАТАУ поширило інформацію про пленум ЦК КП(б)У, який, зокрема, розглянув невідкладні заходи по підготовці до весняної сівби (не варто забувати, що у ті часи – що, коли і на яких площах кожному господарству сіяти – вирішувалося централізовано).
Під пильним наглядом, як свідчать повідомлення агентства, були збирання врожаю 1947 року, заготівля хліба і сільгосппродуктів у колгоспах і радгоспах України, а також картковий розподіл продовольчих товарів серед населення. Безпосередньо в РАТАУ його керівництво кілька разів приймало рішення щодо виділення працівникам продовольчих карток, поліпшення роботи їдальні. Представники агентства відряджалися до Білорусії для закупівлі картоплі.
Як відомо, повоєнні сорокові роки були нелегкими й для вітчизняної культури. З повідомлень агентства видно, як публічно «пророблялися» за «ідеологічні» помилки деякі видання того часу, зокрема, журнали «Вітчизна», «Перець», окремі письменники, діячі мистецтва.
Життя в усій багатогранності й складності пульсувало на стрічках РАТАУ. 19 жовтня 1946 року його кореспондент повідомив про першу повоєнну прем'єру в Державному академічному театрі імені Т.Шевченка опери М.Лисенка «Тарас Бульба». 16 грудня того ж року агентство інформувало про постановку в Харківському державному академічному театрі опери та балету імені М.Лисенка опери С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Як важливу новину подало агентство звістку з Москви, що у журналі «Новый мир» почала друкуватися у перекладі російською мовою перша книга роману О.Гончара «Прапороносці». Надійшло це повідомлення передплатникам агентства 23 березня 1947 року.
6 і 7 травня 1948 року РАТАУ повідомляло про хід установчого з'їзду Української театральної спілки, що у ці дні відбувався в Києві. На виконання пропозицій, висловлених його делегатами, того ж року в Києві було відкрито Республіканський будинок актора.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ: НАВІТЬ ХРУЩОВ НЕ ВРЯТУВАВ
Наприкінці сорокових років агентство очолював відомий в Україні журналіст Лев Ізраїлевич Троскунов. Реконструюючи біографії деяких призабутих сьогодні колишніх керівників РАТАУ, іноді мимоволі ловиш себе на думці: наскільки непростою, драматичною була доля декого із них. Л.Троскунов належить саме до таких особистостей.
Народився в Києві 1903 року. Шлях в журналістику розпочав у газеті «Социалистический Донбасс» (Донецьк), певний час був редактором цього видання. У члени Компартії вступав за рекомендацією самого М.Хрущова, який у п’ятдесятих - на початку шістдесятих очолював Радянський Союз та КПРС. Тож коли у Києві почала виходити 1938 року російськомовна республіканська газета «Правда Украины», саме кандидатуру Л.Троскунова й запропонували на посаду її першого редактора. На XV з’їзді КП(б)У, який відбувся в Києві у травні 1940 року, Л.Троскунова обирають кандидатом в члени її центрального комітету. На посаді редактора «Правды Украины» він працював до початку Великої Вітчизняної війни. Вже 22 червня 1941 року його викликали до ЦК КП(б) України і запропонували очолити радіомовлення Південно-Західного фронту.
Пізніше Троскунова призначають редактором фронтової газети «Красная Армия». Секретарем редакції став виходець із «Социалистического Донбасса» Володимир Дроздов, а провідними авторами – відомі письменники Євген Долматовський, Олександр Безименський, Анатолій Хорунжий, інші військові кореспонденти. Ця газета у різні періоди війни випускалася для військ Донського, Сталінградського, Південного фронтів. Редагував Л.Троскунов і фронтову газету «За честь Родины» (Воронезький фронт).
«С «лейкой» и блокнотом, а то и с пулеметом» фронтовий редактор разом з бойовими побратимами пройшов не тільки через Сталінград, а й через Курську дугу, битву за Дніпро. Війну журналіст-фронтовик завершив у званні підполковника, був відзначений кількома бойовими орденами і медалями.
У повоєнний час Л.Троскунов повертається до Києва. Його знову призначають редактором «Правды Украины», певний час він працює заступником голови республіканського радіокомітету. А на початку 1949 року очолив РАТАУ. Тоді ж він на XVI з’їзді КП(б)У знову обирається кандидатом у члени ЦК. Був Л.Троскунов і депутатом Верховної Ради УРСР другого скликання (1947-1951 роки).
Та всі ці звання й титули не уберегли його від чи не найдраматичнішого зигзагу, який якраз припав на цей період. А був він, здається, небезпечніший, ніж фронтові випробування. Саме тоді Й.Сталін і його оточення почали наступ проти космополітів, насамперед євреїв.
Було перевірено низку міністерств, відомств, установ, підприємств. Статистика засвідчила, що у деяких із них частка представників цієї національності була досить вагомою. Узагальнена записка надійшла секретарю ЦК ВКП(б) М.Суслову. Той, у свою чергу, направив зазначені матеріали члену політбюро ЦК Г.Маленкову. Розпочалася підготовка розгромної постанови ЦК.
Щодо РАТАУ, то про агентство, зокрема, було написано таке:
«В Телеграфном агентстве Украины (РАТАУ) проводится неправильная линия в подборе кадров. Руководитель РАТАУ т. Троскунов подбирает на руководящие посты в агентство людей по приятельским отношениям, нарушая принципы советской национальной политики, вследствие чего украинцы и русские составляют лишь около половины общего числа руководящих работников РАТАУ. Значительная часть сотрудников центрального аппарата агентства в период Отечественной войны находилась на оккупированной территории и работала на немцев».
Втім, до постанови ЦК ВКП(б) справа не дійшла. Однак матеріали перевірки були оприлюдненні. 26 травня 1950 року в центральному партійному органі газеті «Правда» з’явилася стаття «Плоды порочного руководства», спрямована як проти Л.Троскунова, так і осіб, які за ним стояли. А поміж них був і М.Хрущов, який тривалий час був керівником УРСР. Вже 27 травня 1949 року керівника РАТАУ звільнили з посади.
У пошуках правди й справедливості Л.Троскунов їде до Москви. Та навіть М.Хрущов, який тоді належав до найближчих соратників Й.Сталіна, працював на посаді першого секретаря Московського міськкому партії, був членом політбюро, після публікації «Правды» не зміг допомогти своєму протеже. Тож довелося «залягти на дно», перечекати лихі часи.
В самому ж РАТАУ відбулася ґрунтовна чистка. З роботи було звільнено багатьох співробітників єврейського походження. Втратили посади й ті працівники, котрі під час війни залишалися на окупованих територіях.
Багатьох перевірили оперативники міністерства безпеки УРСР.
Лише після смерті Й.Сталіна Л.Троскунов отримує досить високого рівня роботу – стає керівником головного управління радіофікації міністерства культури СРСР. Пізніше на базі цього управління було створено державний комітет телебачення і радіомовлення СРСР, що мав статус міністерства.
В московських архівах вдалося знайти записку Л.Троскунова особисто М.Хрущову. В ній ішлося про те, що колгоспники у зв’язку з нерозвиненістю місцевої радіомережі в основному читають районні газети, а центральні й обласні доходять тільки до активу. У зв’язку з цим висловлювалися деякі конкретні пропозиції.
На записку відреагували: ЦК КПРС зобов’язав ТАРС (а, відповідно, й РАТАУ, інші республіканські агентства) налагодити передачу оглядів загальносоюзної та зарубіжної інформації безпосередньо для районних видань. Так досвідчений журналіст ще раз продемонстрував знання і розуміння інформаційної справи.
На цій посаді в союзному міністерстві культури колишній керівник РАТАУ допрацював до пенсії. Помер Л.Троскунов 1967 року в Москві. Там же й похований. Десь у цей час його згадав у своїх мемуарах як видатного військового журналіста давній знайомий – М.Хрущов.
Останній всю вину за біди Л.Троскунова переклав на одного з найближчих соратників Й.Сталіна Л.Кагановича. «Он его (Троскунова) не только третировал, а просто издевался над ним». За словами М.Хрущова, його давній товариш був чесною людиною, прекрасним журналістом і редактором.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ІНФОРМАЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ
1950 року РАТАУ знову очолив Іван Костянтинович Сиромолотний. Після повернення він перебував на посаді керівника агентства десять років – до 1960-го. РАТАУ в п'ятдесятих роках постачало свої матеріали практично усім засобам масової інформації України.
Особливо зросли обсяги цих матеріалів у 1956 році, коли всі районні й міськрайонні газети почали друкуватися на чотирьох сторінках і виходити тричі на тиждень. Вдалося знайти записку тодішнього заступника директора РАТАУ Є.Трутня. Він, зокрема, писав, що за шість місяців 1957 року прес-бюро агентства підготувало для обласних, міських і районних газет понад 90 великих статей. Щомісяця фотослужба агентства надавала тільки республіканським газетам понад 500 знімків.
Певне уявлення про обсяги діяльності РАТАУ з підготовки і поширення інформації дають і такі дані. У середині п'ятдесятих агентство передавало щороку понад 700 редакціям газет, радіо і телебачення України майже 11 тисяч матеріалів. Цьому слугувала мережа телетайпних зв'язків, яка охоплювала всі обласні центри. А для міських, міськрайонних і районних газет регулярно передавався радіовісник обсягом до 5 машинописних сторінок.
Обличчя РАТАУ п'ятдесятих років формували такі майстри журналістики, як М.Литвак, М.Черенько, С.Гершенбейн, М.Туровський, М.Романіка, Т.Аркушенко, О.Попова, В.Коломієць, В.Калита, А.Матвєєв, Б.Герценов, К.Закалюк, А.Потапов, В.Комаровська; фотокореспонденти М.Селюченко (пізніше став одним із організаторів Спілки фотожурналістів України), Ю.Мосенжник, О.Бормотов, Ю.Копит, І.Павленко, П.Бойко, В.Степаненко, редактор Фотохроніки Г.Стеблінська.
Оперативність і якість поширюваних матеріалів забезпечував головний випуск агентства, на якому працювали Т.Сахарова, Н.Ткаченко, Н.Пироженко, Н.Єрмакова, В.Дорохіна, Л.Данильченко, Г.Яржемська; перекладачі М.Лазоренко, Є.Волков, М.Чехоня, С.Федулов, Я.Данцкер.
А ще – зв'язківці К.Фот, Л.Алимова, Г.Колотушкіна, А.Макарська, Є.Журба, О.Коломієць, Т.Яхно, О.Радченко, Н.Буханенко. До сотень редакцій агентство, передаючи свої радіовісники, зверталося щодня голосом дикторів М.Шамсатдінової, Н.Конєвнікової.
Вагомий внесок у забезпечення якості матеріалів робила довідкова служба, яку очолювала Г.Цегельник.
1958 року РАТАУ відзначило своє 40-річчя. Тоді у ньому ще працювали люди, які прийшли до агентства на початку його діяльності. Наприклад, начальник Фотохроніки Є.Ланський починав свою журналістську діяльність ще в БУП. А редактор В.Баткін прийшов до агентства у двадцятих роках.
Кожна епоха має свій колорит, свої особливості. Що ж до п'ятдесятих років, то вони були важливим, переломним періодом вітчизняної історії.
Його деталі лаконічно зафіксували повідомлення агентства. У 1953 році РАТАУ повідомило про смерть Й.Сталіна, а у 1956-у – про подолання наслідків культу особи вождя.
РАТАУ інформувало у той період про запуск першого штучного супутника Землі, який поклав початок космічної ери в історії людства, про успішне випробування літака Ан-10 конструкції Олега Антонова, перший у світі атомний криголам.
П'ятдесяті роки були й періодом інтенсивної «холодної» війни між СРСР і США. Все це позначалося певною мірою на повідомленнях, коментарях, ілюстраційних матеріалах агентства. Інформувало РАТАУ в дусі того часу також про угорські й польські події 1956 року, так звану Суецьку кризу, яка виникла після націоналізації Єгиптом Суецького каналу. Писало агентство про збільшення в Україні площ посівів «королеви» полів кукурудзи і «царя» полів гороху, які тогочасним керівництвом країни розглядалися як панацея від хронічних бід колгоспного сільгоспвиробництва. Широко висвітлювалося освоєння цілинних і перелогових земель у Казахстані, куди з України за комсомольськими путівками були направлені десятки тисяч юнаків і дівчат, багато з яких там залишилася жити й працювати, хоча робочу силу гостро потребувала й сама Україна.
Анатолій Михайлов, Михайло Сорока
Попередні публікації розділів книги до 100-річчя Укрінформу:
● Cподівання та розчарування Дмитра Донцова
● Інформагентство більшовицької доби: про Україну – з Таганрогу
● Що робили Ілля Ільф та Павло Тичина в телеграфному агентстві?
● Як українське агентство брало інтерв`ю у Сталіна
● Як Володимир Нарбут започаткував РАТАУ та як він загинув
● Як РАТАУ видавало «Новый мир» та готувало «орієнтовочні листи»
● Сталінський формат, або Як скорочення замітки скорочувало життя
● Інформагентство на війні: блокнот, кулемет і 20 годин роботи на добу